Похід до суду – один із найнеприємніших, стомлюючих та нервових заходів. Тим часом є безліч способів залагодити суперечку, у тому числі, скориставшись правовими нормами у сфері цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, не доводячи її до суду.
Саме через відсутність чи брак культури спілкування, через брак правової культури та знання права найчастіше виникають розбіжності, які призводять до конфлікту між сторонами. І тоді сторони вдаються до кардинального рішення – звертаються до суду.
Однак судові позови тривають місяцями, а іноді й роками. Конфліктуючі сторони зазнають великих втрат, оскільки судовий розгляд забирає чимало сил та коштів. У результаті кожна зі сторін не так виграє, скільки втрачає, і перш за все втрачає час. Одні судові позови спричиняють інші – зустрічні, потім сторони кидають усі сили на оскарження судових рішень, що призводить до арешту майна, до виконавчого провадження та інше, при цьому кожна зі сторін у будь-якому разі зазнає збитків.
Як тут не згадати іронічне зауваження французького письменника Віктора Гюго: «У мене було дві неприємні сутички із законом. У першому випадку я програв, у другому виграв».
Отож одним із варіантів виходу з конфлікту мирним шляхом може бути звернення до процедури медіації.
Насамперед, не треба плутати медіацію з медитацією!
Медіація – це примирлива процедура, позасудовий спосіб мирного врегулювання спору за участю медіатора (неупередженого посередника, що дотримується нейтралітету).
Медіація в сучасній Росії є новацією, це молодий правовий інститут, що зароджується, основні положення якого закладені в новому Федеральному законі Росії «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедурі медіації)» і діють з 2011 року.
Основне завдання Закону про медіацію – надати суспільству альтернативну форму врегулювання конфліктів мирним шляхом, заснованим на консенсусі та співпраці, за участю незалежного та неупередженого медіатора. Однак відповідальність за вирішення спору (конфлікту) лежить на самих учасниках, а медіатор лише координує їхні дії, грамотно підштовхуючи сторони до вирішення конфлікту. У цьому випадку медіатор є миротворцем, його головне завдання – забезпечити порозуміння між сторонами та допомогти їм дійти згоди.
За допомогою процедури медіації можна примирити подружжя, цивілізовано вирішити спірну ситуацію, що виникла між працівником та роботодавцем на виробництві та в офісі, усунути конфлікт, пов'язаний із успадкуванням, залагодити корпоративну суперечку тощо.
Трохи про історію медіації
Медіація у перекладі з латинської означає – посередництво, посередництво.
Насправді медіація має багату багатовікову історію, її еволюційне коріння сягає глибокої давнини. Як тільки з'явилася людина, вірніше троє людей, народилася медіація, оскільки груповий спосіб життя неможливий без конфліктів. Подолати протиріччя сторін можна лише шляхом примирення, інакше конфлікт може перерости у усобицю чи війну.
Примирення в давнину і донині є процедурою складної, делікатної, яка потребує мудрості та великого досвіду, тому примирювачами в минулому, починаючи з кам'яного віку, були люди шановні та мудрі: вожді, жерці, аксакали, старійшини, духовники.
Найбільшого розвитку медіація набула у країнах древньої цивілізації – Фінікії та Вавилоні, у країнах Стародавнього Сходу та Азії – Китаї та Японії, в Античній Греції та Стародавньому Римі, у якому становище медіаторів було закріплено у Дігестах Юстиніана – зборах норм кодифікованого римського права.
У середні віки посередниками у суперечках та конфліктах найчастіше виступало духовенство, яке було впливовою силою і відігравало величезну роль життя середньовічного суспільства. Духовенство, яке позиціонує себе провідником між Богом і людьми, не могло не бути посередником між двома конфліктуючими сторонами. Наприклад, у середньовічній Франції головним обов'язком церковних судів було відмінювання сторін до світу.
На рубежі Середньовіччя та нової історії один із найдовших в історії людства конфліктів був закінчений медіацією. Йдеться про Тридцятилітню війну, до якої були залучені практично всі європейські держави, у тому числі й Росія. В 1648 відбулося примирення і були підписані мирні договори. У медіації брали участь представники багатьох країн та привілейованих станів: духовенство, посли, графи, князі.
У період нової історії відомий історичний факт медіації, у якій посередником у конфлікті між Швейцарією, Німеччиною та Францією виступив Наполеон Бонапарт. В 1803 Наполеон видав «Акт про медіацію» (або «Акт посередництва»), що надає Швейцарії незалежність і відновлює її колишній державний устрій.
У Стародавній Русі князівські міжусобиці нерідко закінчувалися примиренням сторін за участю представників духовенства. Дуже активно на Русі медіація застосовувалася під час вирішення міжнародних суперечок, які було називати клопотаннями чи пропозицією добрих послуг.
Поняття «вступити в медіацію» було досить поширене у Росії, особливо у період правління російських імператриць Катерини I і Катерини II.
Ось дещо з листування Катерини II з князем Григорієм Потьомкіним, імператриця пише останньому: «З Данії є звістка, якщо король Прусський запропонує медіацію, то прийму». Йшлося про посередництво короля прусського між росіянами та шведами.
Також відомий історичний курйозний факт “поганої медіації”, про який імператриці Катерині I писав астраханський губернатор А.П. Волинський: «Між Досангом і Дундук-Даші (астраханські кочові калмики – прим. автора) у медіацію вступив хан Аюка і за багатьма пересилками та з'їздами так їх помирив, що один одного шукають смерті». (С.М. Соловйов. Історія Росії з найдавніших часів).
Медіація та сучасність
Медіація в її сучасному розумінні виникла в середині ХХ століття. Родоначальником сучасного інституту медіації є США.
З Америки популярні примирливі процедури швидко проникли до інших країн англосаксонського права: Англію, Ірландію, Канаду, Індію, Австралію – і далі поширилися всій Європі. Медіація закріпилася на законодавчому чи іншому рівні Нідерландах, Франції, Німеччини, Бельгії, Швейцарії, Італії.
Сьогодні інститут медіації активно розвивається в багатьох країнах Євросоюзу, а в низці країн, таких як: Австрія, Словенія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Польща – прийняті закони про медіацію, які регламентують відносини, пов'язані з процедурою медіації у цивільно-правових (в т.ч. сімейних, комерційних) конфліктах, а також вирішення спорів у сферах.
Наприкінці 80-х років минулого століття медіація приходить і до Росії. Проте нині інститут медіації у Російській Федерації розвивається досить складно, незважаючи на новоявлений закон про медіацію. Це пов'язано, перш за все, зі слабкою правовою культурою російського суспільства, а також із недостатністю поінформованості суспільства про саму медіацію та сфери її застосування.