84-річна ірландка Маргарет Галлахер живе без електрики та водопроводу, проте не вважає, що їй чогось бракує.
Більшість із нас не уявляє повсякденного життя без електрики, водопроводу, холодильника чи інтернету. Однак Маргарет Галлахер прожила так усе своє життя і, переступивши вісімдесятирічний рубіж, відчуває, що їй нічого не бракує.
Її будинок із солом’яним дахом у графстві Фермана на заході Ірландії, якому понад 200 років, є не просто оселею, а й живою пам’яттю про історію родини.
Маргарет народилася 1942 року в тому самому трикімнатному будинку, де мешкає й донині. Сімейний маєток купив її дід 1887 року, і відтоді він зберігся практично незмінним. Стіни збудовані з місцевого каменю, глини та торф’яної землі, дах покриває традиційна житня солома. Будинок перебуває під охороною як пам’ятка архітектури.
У будинку немає водопроводу, центрального опалення чи електромережі. Воду Маргарет носить щодня з найближчого джерела, а тепло забезпечує відкрите вогнище, на якому вона також готує їжу та пече.
Повсякденне життя без електрики та водопроводу
День Маргарет починається на світанку. Першим ділом вона розпалює вогнище, потім приносить воду й виконує низку щоденних справ. Будинок освітлюють гасові лампи та свічки, а тепло забезпечує відкритий вогонь, який топлять торфом.
Сучасний світ, втім, не повністю відсутній у її житті. У неї є мобільний телефон, який вона заряджає від сонячного зарядного пристрою або, за потреби, в машині. Однак технології присутні в її житті лише настільки, наскільки це абсолютно необхідно.
“Я ніколи не знала іншого життя, крім цього. Людина не сумує за тим, чого в неї ніколи не було. Це моя самотність, це моя втіха”, – сказала вона.
Сімейна спадщина крізь покоління
Цей особливий будинок – не просто архітектурна рідкість, а й сімейне місце пам’яті. Батько Маргарет народився в цьому ж будинку 1888 року і помер тут же у віці 92 років. Дитинство ірландки минуло в сімейному господарстві, а пізніше вона довгі роки доглядала за хворим батьком.
Залишившись сама, вона почала займатися громадською діяльністю. Активно брала участь у місцевому культурному житті, заснувала історичне товариство та багато зробила для збереження традицій округу.
Традиційне кулінарне мистецтво та усвідомлений спосіб життя
На кухні й сьогодні страви готують так само, як за часів її прабабусь і прадідусів. Знаменитий ірландський содовий хліб випікається в чавунному посуді над вогнем, а рецепти випічки передаються в родині з покоління в покоління.
Маргарет часто з посмішкою каже, що була “еко ще задовго до того, як це стало модним”. Її спосіб життя містить безліч елементів, які сьогодні називають зразком сталого розвитку: вона використовує місцеві продукти, майже не створює відходів, збирає дощову воду та живе з мінімальним споживанням енергії.
На буфеті й сьогодні стоять ті самі тарілки та предмети побуту, якими користувалися кілька поколінь родини.
Зустріч із королевою та Карлом III
Хоча багато хто вважав би її відлюдницею, Маргарет – насправді дуже товариська людина. Вона із задоволенням приймає гостей і з радістю розповідає про традиції старого ірландського сільського життя.
Її роботу відзначили й у Сполученому Королівстві. За громадську та культурну діяльність вона отримала нагороду, і їй випала нагода зустрітися з королевою Єлизаветою II, а також із майбутнім королем Карлом III.
“Це життя сформувало мене”
Для більшості людей життя Маргарет Галлахер незвичайне, для неї ж самої воно природне. Вона не просто живе в старому будинку – вона продовжує спосіб життя, який на значній частині території Ірландії вже давно зник.
“Кожен має право жити так, як хоче. Те, як ти живеш, формує тебе. Це життя надає мені мою ідентичність”, – заявила вона в одному з інтерв’ю.
Хоча вона визнає, що зимові місяці даються важче, змінювати свій спосіб життя вона не планує. Поки дозволяють здоров’я та сили, вона хоче й надалі жити в тому самому будинку з солом’яним дахом, де народилася понад вісім десятиліть тому.
В епоху цифрових технологій історія Маргарет Галлахер нагадує, що комфорт і щастя не обов’язково означають одне й те саме. Хтось знаходить впевненість у новітніх технологіях, а хтось – у теплі торф’яного вогнища, між побіленими стінами столітнього будинку.