Як і будь-який винахід, електричну праску придумали тому, що вона потрібна людям, що полегшує ручну працю. Але навіщо і кому потрібна сама ця праця? Навіщо люди витрачали — та й зараз витрачають — час і сили, відгладжуючи сорочки та сукні, наволочки та підковдри?
Із сучасними легенькими прасками на керамічній основі поводитися легко. Їх не треба притискати, бо гладять вони температурою та парою. Варто трохи підштовхнути, і таке диво «летить» по дошці для прасування, залишаючи за собою широкий рівний слід.
Найважче доводилося нашим предкам. Незграбні чавунні праски, хоч свого часу і були передовим винаходом, вимагали від «оператора ручного прасування» чималої фізичної сили.
Чи жарт серед розсікаючих хвилі ганчір'яних океанів чавунних кораблів зустрічалися справжні монстри вагою 10-12 кг. Помахай-но таким, роздмухуючи вугілля! wikipedia.org
Перше документальне підтвердження наявності у побуті російських прасок датовано 10 лютого 1636 р. У книзі витрат скарбниці утримання царського двору є запис:
«Ковальові Івашці Трофімову видано 5 алтин, а він за ті гроші заклав у царицину палату праску залізну».
П'ятнадцять копійок — чималі гроші. Згодом ціна впала, чавунні праски почали випускати російські промислові підприємства. Разом із рушницями, гарматами, чорним залізом та міддю виробляли їх і знамениті Демидови.
Згаданими вище чавунними монстрами користувалися кравці. «Портний гадить — праска гладить», — досі говорять навчені досвідом майстри голки та ножиць. Праска допомагає приховати огріхи шва і сьогодні, але раніше доводилося «розпрасувати» та «пристукувати» майже кожен ручний шов.
Гладили одяг для краси, який, як відомо, потребує жертв. Щоб почесні пані блищали на балах, жертви приносили їх слуги.
Середньовічна мода вирізнялася пишними елементами. Сукні шили з безліччю оборок, складок та інших прикрас. Усі їх треба було зробити пишними, гладкими та красивими.
Буфи та фестони, звичайно, не гладили прасками вагою майже в пуд. Для цієї мети існували спеціальні мініатюрні пристрої, щось на зразок молоточків. Робота з ними вимагала старанності та ретельності. wikipedia.org
Сьогодні ці пристрої стали музейною рідкістю. А їхня відсутність у побуті — головний біль деяких музейних працівників. Якщо така необхідність, для розгладження деталей історичних екземплярів суконь доводиться розпарювати шви.
Нам подобаються натуральні тканини і ми готові миритися з тим, що вони погано тримають форму. У наших пращурів вибору просто не було. Після кожного прання доводилося гладити, гладити та гладити.
Як термічна обробка одягу і білизни, що контактує з тілом, прасування, безсумнівно, корисно для особистої гігієни. Сьогодні ми це розуміємо, але як оцінювали цей чинник наші пращури, визначити важко.
Ще років 80-90 тому електрична праска була однією з найпопулярніших побутових приладів у Європі та Америці, змагатися з якою могло лише радіо. Сьогодні «пристрасть» людства до прасування явно на спаді. Ми стали лінивіше?
Одяг шиють машини. Шви у них рівні та без зморшок. Синтетичні тканини краще тримають форму, не втрачають її після прання. На тлі цих змін модельєри визнали «легку прим'ятість» одягу з натуральних волокон «шляхетного». То навіщо ж гладити?
