Дачник-початківець, як будь-який неофіт, робить безліч помилок. Загалом, не біда — скільки ми їх ще зробимо, навіть ставши запеклими фазендовласниками ! Але на дачі ми втрачаємо не тільки час і гроші. Ми ставимо експерименти по-живому: на живих людях (собі самих і домочадцях), живих рослинах, живій землі. Звичайно, всі ми виживемо, життя в чергове переможе смерть «невідомим науці способом». Але ж шкода!
Отже, за моїми спостереженнями, вся безліч помилок можна звести до двох. І навіть до однієї стратегічної помилки, в якій простежуються дві сторони:
1. Нестача планування.
2. Надлишок планування.
Ось вони дві сторони однієї медалі. (Медаль вручається переможцям – «За стратегічність», а також і полеглим).
Плата за недостатнє планування – зайва робота. Або потрібної, але не там і не вчасно і все одно її доводиться переробляти. Відсутність плану – це безладні посадки, довільний «підбір» рослин без урахування їх потреб в умовах та наших – у врожаї. Це вічні пересадки, від яких так страждають багато багаторічних культур.
Приткнута куди потрапило, поки не пересохло коріння, яблуня опиняється в півтіні сараю або паркану і кидається вгору, до сонця — або чахне, не приживаючись до ладу. Любовно підготовлена грядка «раптом» заважає проїзду чи проходу. Надто вузькими доріжками не проходить тачка. Безладне розташування посадок змушує садівника пробігати воістину марафонські дистанції, заважає протягнути шланг для поливу. Зелені овочі, яким в останній момент знайшлося місце десь вдалині, в'януть, так і не потрапивши на нашу кухню, – ліньки ходити, про них забули.
А як багато помилок відбувається через недоурахування особливостей самої ділянки чи неуваги до них! Орієнтація по сторонах світла, близькість води та лісу, склад ґрунту, переважні вітри влітку та взимку, навіть висота та близькість будівель та дерев у сусідів – все це потрібно врахувати. А для цього – добре вивчити свій шматок землі, і не лише за документами, а насамперед наживо. В ідеалі – у різні пори року. І при розбивці саду-городу, і при будівництві будинку та інших споруд потрібно знати, в який бік ухил, де накопичується вода і накидає сніг. Інакше доведеться відкопувати вхідні двері вдвічі енергійніше за сусіда-стратега.
Менш очевидна річ – надлишок планування. Таке трапляється з дуже захопленими і акуратними ідеалістами-неофітами, які твердо вирішили не витрачати зимові місяці задарма, а увійти у весну з детальним планом свіжокупленої ділянки. Прочитані гори літератури, складено барвистий список «обраних» рослин (їх там кілька сотень – а як же, адже вони такі привабливі). І ось план готовий. Він ідеальний. Кожному кущику, кожній травинці у ньому відведено правильне місце. Усі 6, 12, 20 (далі скрізь) соток опрацьовані та вилизані… на папері.
І ось уже замовлено в кращому розпліднику кілька десятків саджанців найрізноманітніших культур. Перетворивши машину на величезний зелений віз, неофіт приїжджає до свого маєтку – і бачить там землю. Звичайну. Неідеальну. Зовсім не схожу на аркуш із зошита в клітку, де він, як полководець, будував свої іграшкові війська. На ній є бугри і вибоїни, дички і шалена поросль від сусідської обліпихи. А може це взагалі цілина – дернина як броня. І всі ці шість, двадцять або скільки там соток власник бажає перетворити негайно! Що він, даремно, планував, чи що? Ось, ясно видно: праворуч розарій, ліворуч фруктовий сад, а за ним альтанка на газоні. І жива огорожа по всьому периметру.
Пам'ятаю, як я сама вперше запроектувала таку огорожу. І як потім довго стояла з лопатою і дивилася в далечінь, куди тікала лінія межі ділянки, що саме в той момент здалася мені жахливо довгою. Уздовж неї передбачалося копати траншею… Здавалося б, у чому біда? Ну можна не копати траншею. Так, мабуть, у тому, що новоявлений майстер паперового планування реально не знає, що йому робити ось із цією землею саме сьогодні. Незважаючи на ідеальний план.
Слово «ідеальний» таки виводить нас до витоків проблеми. Це наш незнищенний ідеалізм і жадібність. Така ж незнищенна. Або, щоб не було прикро, манілівщина та плюшківщина. З жадібності ми тикаємо саджанці з густотою моркви, а грядки закладаємо на стільки сотках, наче намір прогодувати цілий полк. Та ще й у сусідів непотрібної розсади наберемо – безкоштовно дісталася. І у чудовому ідеалізмі сподіваємося, що все в нас вийде. Але що робити, щоб справді вийшло? Планувати чи ні?
Звісно, планувати! Куди ж без плану? Тільки має бути не статичним, а динамічним. Нам потрібний план дій. Поступальний план поетапного освоєння ділянки, а не застигла картинка умоглядної ідеї дачі. І він обов'язково має бути охопленим, підйомним та гнучким. Для цього потрібно навчитися розставляти пріоритети і швидко перемикатися з того, що не йде чи виявилося нереалістичним, на нове, більш практичне та доступне на даний момент.
А головне, план має бути стратегічним. Адже ми дачу купуємо не на рік, не на два і не на п'ять. Ми, як правило, плануємо довічне співжиття з цим комплексом живих організмів та субстанцій. І в цьому також полягає помилка «перепланувальників» – вони не заглядають досить далеко вперед, повністю зосередившись на своїх миттєвих уявленнях, потребах та смаках.
Змінюєтеся ви, змінюється дача. Любовно вирощені з жолудів дубочки вимахають і стануть причиною війни між вами та сусідкою (випадок із життя!), саджанці будуть розростатися та давати тінь, діти – виростати та втрачати інтерес до дачі. А потім, можливо, знову його випробовувати і охоче приїжджати в батьківський будинок – саме будинок, а не халупку з кривоногими табуретами та сільгоспінвентарем, якою ви обмежилися не так через брак грошей, як «у боротьбі за врожай».
Стратегічне планування дозволяє бачити ситуацію у динаміці, а й у взаємозв'язку безлічі чинників. Як приклад торкнемося один з найважливіших факторів – воду. Якщо ділянка часто страждає від перезволоження (наприклад, підтоплення талими водами або після сильної зливи), люди часто роблять витратні (у всіх сенсах) роботи з відведення води. Тотальне водовідведення обертається своєю похмурою стороною в періоди затяжної посухи. Доводиться поливати і багато поливати, адже все спеціально було зроблено для того, щоб вода не затримувалася!
Водночас вода – найцінніший актив, його не викидати треба, а впорядковувати – спрямовувати туди, де вона потрібна, і не пускати туди, де її не повинно бути. Це вже один із аспектів пермакультури, яка заслуговує на окрему розмову. Зараз ми торкнулися питання про воду, щоб проілюструвати необхідність комплексного планування. Його принцип: дивимось ширше, мислимо стратегічно, не втрачаємо за деревами лісу.
І не ставимо надзавдань! Дача – не місце для рекордів. Це «лише» ваш маленький шматочок батьківщини.
