Існує категорія власників собак, які вірять, що їхньому улюбленцю-самцю конче потрібна «жіноча ласка» для здоров’я. Замість того, щоб каструвати гіперактивного собаку чи уникати місць скупчення тічних самок, вони роблять гірше: випускають улюбленця до зграї безпритульних псів, аби той «втішив інстинкти». Звідкись береться переконання, що без цього пес відчуває неймовірні моральні страждання.
Важливо розуміти: собаки, на відміну від людей, не мають психологічної чи соціальної потреби в сексі. Їхньою поведінкою керують виключно гормони та інстинкт розмноження.
«Погуляє і повернеться, йому ж це необхідно» — під цим гаслом на світ з’являються нікому не потрібні вуличні метиси. Люди свідомо сприяють появі цуценят, які потім стають безхатьками, страждають від холоду, голоду та гинуть під колесами автомобілів.
Розглянемо два сценарії.
Перший: ваш здоровий, доглянутий домашній пес великої породи, найімовірніше, здолає своїх вуличних суперників і таки складе пару обраній «дамі серця». Він залишить свої гени у нащадках безпритульних зграй, лише примножуючи вуличне горе. До речі, якщо ви думаєте, що після цього він заспокоїться — ви глибоко помиляєтеся. Пес, який «спробував» хоча б раз, часто стає ще некерованішим, адже інстинкт намертво закріплюється досвідом.
Другий варіант значно трагічніший для самого «нареченого»: вулична зграя живе за своїми жорсткими законами. Якщо домашній пес спробує відбити самку, місцеві собаки атакуватимуть його гуртом. Зграя завжди діє злагоджено, і навіть великого породистого пса вони можуть серйозно покалічити.
Крім того, не слід забувати про хвороби.
Спаровування з вуличними собаками — це ризик. Серед них надзвичайно поширеною є трансмісивна венерична пухлина (саркома) — це вид раку, що передається статевим шляхом. Також можна принести додому цілий букет бліх, кліщів, гельмінтів, лишаю або навіть підхопити сказ чи лептоспіроз через укуси під час бійок.
Ще хочу спростувати популярну ілюзію про «імунітет дворняги». Ваші домашні улюбленці, які добре харчуються, живуть у теплі та регулярно вакцинуються, мають набагато сильніший імунітет до смертельних інфекцій, ніж вуличні. Те, що ми сприймаємо як «міцне здоров’я безпритульних», — це лише результат жорстокого природного відбору, коли слабкі цуценята просто помирають у перші місяці життя. Однак домашній, розпещений пес, не маючи досвіду вуличного виживання, навряд чи впорається зі специфічними венеричними інфекціями чи важкими травмами, які для зграї є буденністю. Одним словом, ця ідея — безвідповідальна та вкрай небезпечна з усіх боків.
Можливо, колись ми доживемо до часів, коли всі власники собак стануть відповідальними, а за подібні витівки каратимуть чималим штрафом. Але зараз залишається лише звертатися до совісті та здорового глузду.
Хочу наголосити: абсолютно нічого поганого з кобелями не станеться, якщо їх ніколи в житті не допускати до розмноження.
Породисте собаківництво — це і так довгий список тварин, виключених з розведення. У нормі для отримання потомства допускаються лише найкращі представники породи, а решта просто живе іншими собачими радощами. Ніхто не пускає самців чи самок з «вибракування» «робити цуценят». І живуть такі особини анітрохи не гірше: у статусі суто домашніх улюбленців вони купаються в любові своїх господарів, не знаючи жодних виставок чи спаровувань.
Жоден пес у світі не захворів і не з’їхав з глузду від того, що в нього ніколи в житті не було самки. У дикій природі (наприклад, у вовків) та у зграях здичавілих собак право на спаровування мають переважно альфа-самці — найсильніші ватажки. Більшість самців у природі проживають своє життя, так і не залишивши потомства. Це біологічна норма! Конкуренція там жорстка, проте доступ до самки отримують далеко не всі — і вони чудово з цим живуть.