Обираючи цуценя породистої собаки, ми керуємося стандартами породи, де чітко вказані показники зросту та ваги за місяцями. Але як бути з безпородним малюком? Адже часто є потреба передбачити, яких розмірів він сягне.
В ідеалі варто було б побачити обох батьків. Однак, якщо поруч із цуценям перебуває лише мати, часто орієнтуються виключно на її габарити. Проте це не завжди найнадійніший показник. Гени батька мають таку ж вагому роль (50%). Якщо невелика самка спарувалася з великим псом, цуценята можуть значно перерости матір. Крім того, у собак нерідко трапляється множинне батьківство: в одному виводку від однієї вагітності малюки можуть мати різних татусів. Тому не варто дивуватися, якщо одне цуценя в майбутньому важитиме 10 кг, а його рідний брат — усі 25 кг.
Варто також звернути увагу на розміри тіла самого цуценяти. Якщо (за умови спільного батька) воно вже зараз помітно більше та важче за своїх братів і сестер у посліді, то, найімовірніше, залишиться найбільшим і в дорослому віці.
Ще один критерій — пропорції тіла та швидкість розвитку. Собаки дрібних порід розвиваються значно швидше. Вже у віці двох-трьох місяців вони виглядають гармонійно складеними, наче «мініатюрні дорослі». Натомість цуценята великих собак ростуть довго, залишаючись доволі незграбними. Тварини з масивною головою, широкою грудною кліткою та непропорційно великими суглобами зазвичай виростають кремезними. І навпаки, тонколапі цуценята з невеликою головою навряд чи будуть високими. Однак із «великими лапами» є нюанс: іноді товсті, масивні й дещо викривлені кінцівки можуть свідчити про наявність генів коротколапих порід (наприклад, такси чи коргі). Такий собака матиме широкі груди та чималу вагу, але залишиться низького зросту.
Звісно, всі ці розрахунки — лише приблизні. Щодо дворових собак нічого не можна сказати напевно, адже їхні гени зберігають величезне розмаїття варіацій. Утім, вага більшості вуличних песиків перебуває у середньому діапазоні — від 12 до 25 кг. Це науково підтверджений факт, який пояснюється еволюцією: хаотично розмножуючись на вулицях поколіннями, собаки повертаються до фенотипу так званої «собаки-парії». Для виживання такий розмір найвигідніший — тварині не потрібно надто багато їжі, як гігантам, але вона достатньо сильна, щоб постояти за себе. Тому безпородне цуценя в будь-якому разі навряд чи виросте до велетенських розмірів.
Хоча трапляються й винятки. Наприклад, відомий випадок, коли метис дворняжки та алабая, який у дитинстві був маленьким пухким колобком, у дорослому віці сягнув 40 кілограмів.