Еволюційні біологи десятиліттями пояснювали складні пологи у людей так званою «акушерською дилемою». Вважалося, що це плата за високий інтелект та прямоходіння: таз звузився для зручності пересування, а голова дитини збільшилася для розвитку мозку.
Це виправдання власного болю — ми нібито страждаємо, бо є винятково розумними та прогресивними порівняно з іншими представниками фауни.
Дослідниця Ніколь Грунстра з Віденського університету проаналізувала 170 наукових робіт про ускладнення під час пологів у ссавців — як диких, так і свійських. З’ясувалося, що природа не має до людей особливого, садистичного ставлення.
Важкі пологи — це типова проблема для багатьох видів, особливо тих, хто народжує одного чи кількох вже добре сформованих малюків. Слони та примати регулярно стикаються з цими труднощами.
Навіть у дикій природі, де природний відбір мав би давно усунути гени, що роблять пологи ризикованими, ситуація виглядає досить похмуро.
Кити іноді застрягають під час пологів. А серед диких копитних, як-от олені чи антилопи, рівень материнської смертності може конкурувати з людським. Проблема не в розмірі мозку, а в тому, як проштовхнути через родові шляхи довгі, заплутані кінцівки малюків.
Здивування викликає той факт, що еволюція за мільйони років не оптимізувала цей процес.
Висновки Грунстри вказують на складний математичний компроміс. Чим більшим народжується дитинча, тим вищі його шанси на виживання. Тому біологія діє за принципом, який науковці називають «моделлю краю прірви»: розмір плоду зростатиме, доки не досягне межі, коли він фізично не зможе пройти через таз.
Більший розмір означає кращі шанси на виживання, але доти, доки це не стає фатальним.