Григорію Герасименку з Чернігівщини 98 років. Він застав Голодомор дитиною, пережив німецьку окупацію, а тепер щодня чує над своєю хатою гул російських дронів. Про своє життя довгожитель розповів у сюжеті “Радіо Свобода” на YouTube.
Чоловік народився 12 лютого 1928 року. Як він зазначив, свій орієнтир визначив чітко – дожити до сотні й побачити перемогу України.
“Я ще потихеньку тупаю, хочу пережити Путіна, щоб Україна стала вільною, щасливою та квітучою. Як я до цього доживу, то я буду великий молодець. Треба, щоб перемога була не путінська, а наша. Крим треба забрати, усе треба забрати”, – наголосив пенсіонер.
Він розповів, що побутом займається самостійно, попри поважний вік. Ходить із паличкою, читає газети й книжки, веде щоденник, а про новини йому розповідає син. На городі сам садить буряки, з власного щавлю варить зелений борщ, прасує білизну й топить у хаті піч.
Найважчі дитячі спогади, як ділиться пенсіонер, пов’язані з подіями 1932–1933 років. У п’ятирічному віці, зростаючи у багатодітній родині з восьми дітей, він став свідком розкуркулення. Батька, заможного селянина, зарахували до “куркулів”. За словами співрозмовника, одного дня до хати прийшов уповноважений, який забрав усе майно, а частину худоби віддав до колгоспу.
Сім’ю намагалися виселити двічі, і врятувало її лише те, що батькові вдалося “відкупитися”. На думку довгожителя, навіть сусіди без статусу “куркулів” не уникнули тиску – від них вимагали податки та примусову здачу збіжжя, що він називає “сталінською заготівлею зерна”.
Про саме розкуркулення дідусь згадує з гіркотою: у людей забирали навіть їжу з печі, розбиваючи горщики.
“Це був спеціальний сталінський голод, щоб знищити геть усе їстівне. Отак убивали український народ, бо його ніколи не любили”, – додає він.
Друга світова війна, як розповів очевидець, прийшла в його село 21 вересня 1941 року, коли туди зайшли німецькі війська. За його спогадами, місцевих тоді “не чіпали”, хоча в сусідніх селах усе складалося інакше. І навіть ті окупанти, на його переконання, поводилися з українцями людяніше, ніж росіяни під час Голодомору, розкуркулення чи нинішнього вторгнення.
Сучасну війну чоловік називає страшнішою за ту, що пережив у юності. За його словами, головна причина – дрони, які літають над Кучинівкою та залишають по собі згарища.
“Не стріляли по мирних мешканцях. Стріляли тільки на фронті. А тепер б’ють і по Кучинівці. Хати погоріли, дрони летять всюди. Так що ця війна страшніша за Другу світову. Росіяни нас українцями ніколи не називали, ми були “хохли”, – наголосив довгожитель.
П’є каву і не може жити без мобільного
Раніше УНІАН писав про 103-річну жительку Хмельниччини Пелагею Качку із села Михнів, яка народилася ще у 1922 році. Найважчим спогадом дитинства жінка назвала Голодомор, який забрав її бабусю та молодшу сестру, – родина вижила лише завдяки залишку торішньої картоплі. У 20-річному віці довгожительку депортували до Німеччини на примусові роботи, де попри голодний раціон робітникам давали каву, яка відтоді стала для неї символом бадьорості.