Просо – одне з найважливіших круп'яних культур. З його зерновок отримують відоме всім пшоно (ну хто не любить пшоняну кашу?!), Дуже цінне смаковими якостями, плюс воно легко засвоюється і дитячим, і дорослим організмом. До речі, здатність пшона швидко розварюватися теж має значення у списку переваг. У пшоні міститься понад 60% вуглеводів, близько 4% жиру, максимальний (серед усіх круп) відсоток протеїну – 14%. Є також вітаміни групи В та мінеральні речовини.
Страви, виготовлені з пшона, включаються дієтологами в лікувальне харчування при атеросклерозі, ожирінні, різних захворюваннях печінки, підшлункової залози. У народі пшоно завжди високо цінувалося як продукт, що «зміцнює тіло», що надає сили. А в минулому столітті серед людей знаючих (чи не звідси слово «знахар»?) сформувалася думка, що пшоняна каша – один із найкращих засобів, які найкраще виводять з організму антибіотики.
Просо має велике значення не тільки для людини, але і для свійських тварин – це цінний корм у птахівництві, особливо для молодняку. Просяна солома і статі за своїми кормовими якостями майже наздоганяють неперевершене (для багатьох тварин) сіно лугове. Відомий всім письменник-гуморист Михайло Задорнов, звичайно, по-своєму прокоментував би фразу про те, що «просо є хорошим кормом для свиней і в США використовується як замінник маїсу (кукурудзи) і сорго».
І ще важливий момент, пов'язаний з незрівнянною посухостійкістю, що перевершує посухостійкість решти всіх культур: просо має велике значення як «страхова» культура, їм пересівають поля у разі загибелі озимих або ранніх ярих культур через несприятливі погодні умови. Просо використовується і як пожнивна культура – після збирання врожаю інших культур. Воно відрізняється великою врожайністю і за досить грамотної агротехніки дає врожаї понад 25 центнерів з одного гектара – цілком пристойний результат.
Для практичних людей цікаво буде «розкласти пшоно по поличках» – і це легко зробити, оскільки (на відміну від рису, наприклад) «на слуху» лише два різновиди цієї крупи. Перша – шліфоване пшоно – товчене зерно, повністю позбавлене квіткових плівок та частково плодових насіннєвих оболонок та зародка. Поверхня жовтого кольору, але без блиску. Другий різновид крупи – дранец . Це цілі зерна, звільнені від квіткових плівок, збережені всі оболонки, зародки; малостійкий при тривалому зберіганні жир, що міститься в зародку, надає гіркуватого присмаку (у таких випадках говорять, що пшоно згіркло). Жовте зерно має характерну блискучу поверхню. На кожній крупинці виразно видно білу цятку – це і є зародок, який при занадто довгому зберіганні темніє, що свідчить про псування крупи.
До речі, дієтологи рекомендують прожарювати пшоно перед тим, як варити кашу.
Колись пшоняна каша вважалася важкозасвоюваною їжею (прохання не плутати з «легкозасвоюваним» м'ясом кроликів!), але в ті ж старі добрі часи досвідчені люди стверджували, що «недолік цей легко усунути, вживаючи в їжу більше жиру». Очевидно, звідси «ростуть ноги» у всім відомої приказки «Кашу олією не зіпсуєш!»
І на завершення нарису, за традицією, «солодка парочка» порад та рецептів із галузі кулінарії.
Пшоняну кашу можна готувати в скороварці. Для цього на сітку ставлять каструлю без кришки з крупою. Скороварку переставляють на вогонь, заливши під сітку воду, що закипіла, і закривають кришкою. Каша починає кипіти. Через 8-10 хвилин всю конструкцію прибирають із вогню, не знімаючи кришку. Коли вийде пара, каша буде готова.
Суп із пшона з овочами . Інгредієнти: півсклянки крупи, півсклянки сметани, морква (1 шт.) та корінь петрушки, 3-4 картоплини, півтора літри овочевого відвару, 3-4 столові ложки вершкового масла, зелень кропу та петрушки, сіль. При захворюваннях печінки, підшлункової залози – крім петрушки, можна додавати трохи селери і 40-50 г нашаткованої дрібненько білокачанної капусти.
Нарізати моркву та петрушку, протушкувати в олії, додавши трохи води. У киплячому овочевому відварі тим часом вариться промите пшоно та нарізана картопля. Коли пшоно та картопля готові, до них додаються тушковані овочі; тепер слід посолити та ще трохи прокип'ятити суп. І можна подавати зі сметаною та дрібно порізаною зеленню. Приємного апетиту!
Збірна каша. Кажуть, що енергетика будь-якої з круп неповторна. І, напевно, тому в монастирях у період великого Великого посту готували «збірну» кашу. Тут можна поєднувати 3-4 різні види круп.
По 1/2 або 1/3 склянки крупи слід перекласти натертою морквою (3-4 шт.) І цибулею (1-2 цибулини середньої величини) – не змішуючи крупи! – Додаючи 3-5 столових ложок рослинної олії і 3-4 склянки підсоленого окропу. Чи не перемішувати! Варити на малому вогні!
Каша, приготовлена таким способом, допоможе в період весняного авітамінозу впоратися з слабкістю, що підступає, і «не потрапити в капкан» весняних застуд!
Котлети Склянка крупи (пшоняної), по столовій ложці мелених сухарів і пшеничного борошна, 2-3 столові ложки вершкового масла, дві столові ложки варення (за смаком, на вибір), 4 склянки води, сіль.
Спочатку з крупи варять найпростішу кашу. Охолодивши, додають борошно та сіль. Зліпивши котлети, обвалявши їх у сухарях, обсмажують у розтопленій вершковій олії. Можна подавати із варенням! А можна й без, справа хазяйська.
Каша з фруктами. У воду, що закипіла, поміщають промите пшоно, туди ж відправляють 2-3 столові ложки вершкового масла («кашу маслом не зіпсуєш!»), варити слід близько 10 хвилин, а потім доводити до готовності на водяній бані. У вже готову кашу додаємо цукор, олію, дрібно нарізані варену моркву та яблука, очищений від кісточок чорнослив, промитий заздалегідь родзинки… Тепер все це слід накрити кришкою та варити на водяній бані ще півгодини. І лише після цього можна приступати до трапези.
А ми вирушимо далі в подорож країною злаків.