Дебютний роман Донни Тартт «Таємна історія» колись пройшов майже непоміченим, лише у 2014 році, після здобуття письменницею Пулітцерівської премії за «Щигла», на цю книгу звернули належну увагу.
Тартт завершила роботу над «Таємною історією» ще у 1992 році, присвятивши її своєму другу Брету Істону Еллісу, автору «Американського психопата». Вони разом вивчали класичну філологію в Беннінгтонському коледжі. Елліс високо оцінив роман, допоміг із публікацією та залишив відсилку до «Таємної історії» у своїй книзі «Правила привабливості».
«Таємна історія» — це класичний «університетський роман». Події розгортаються у вигаданому Гемпденському коледжі в штаті Вермонт, який нагадує Беннінгтон. Тартт вклала в історію частину себе та світогляд тих років. Краєвиди та атмосфера Вермонту виписані майстерно, і в них неможливо не закохатися.
У центрі уваги — п’ятеро студентів, які вивчають давньогрецьку мову. Головний герой Річард одержимий бажанням увірватися до їхнього закритого гурту. Вони цитують античних мислителів, спілкуються грецькою, заглиблюються в трактати філософів і ніби існують в іншій реальності.
З першого абзацу Річард ставить питання: «Чи існує таке явище, як “трагічна вада” — зловісна темна тріщина, що проходить крізь усе життя, — поза межами літератури?». Тобто, чи існує гамартія насправді? Це питання постійно перейматиме читача.
Сюжет починається з убивства. Відомо, хто загинув, як і ким. Подальше оповідання — це погляд у минуле, ланцюжок подій, що призвели до злочину, та його фатальні наслідки.
Імена, вибрані Тартт для героїв, відокремлюють їх від другорядних персонажів, підкреслюючи інакшість і кастовість: Генрі, Френсіс, Чарльз, Камілла, Едмунд, Річард. На противагу їм — буденні імена: Джуді, Клоук, Джад, Френк. Зовнішній вигляд героїв також контрастує з рештою студентів.
Історії про вбивства не новина в літературі, наприклад, «Мотузка» Патрика Гамільтона (1929), екранізована Гічкоком (1948). Проте «Таємна історія» — це не детектив і не трилер. Вона запозичує елементи цих жанрів, вплітаючи їх у розповідь. З наближенням до фіналу відчуття напруження наростає.
Роздуми героїв про «право мають» — вершителів доль, які здатні своїм злочином зробити світ щасливішим і чистішим, повертають до теми гамартії.
У книзі присутні ніцшеанські мотиви, згадки про платонівські діалоги та прямі цитати з них. Роман хочеться перечитувати, розглядати під різними кутами, зіставляти події та шукати приховані алюзії.
У дебютній роботі Тартт, як і в творах Елліса, багато алкоголю та різних речовин, що бере початок з беннінгтонських часів. Книга діє на читача подібно до п’янкого ефекту міцного алкоголю, приголомшуючи фіналом. Це шекспірівська трагедія з елементами «Злочину і кари». Можна також вловити відлуння «Повернення в Брайдсгед» Івліна Во, «Мага» Джона Фаулза та «Вакханок» Евріпіда. Це література, про яку хочеться говорити, обговорювати та розбирати на цитати.
«Таємна історія» та «Щигол» — дуже різні книги. Різниця полягає в інтонації та стилістиці тексту, хоча спільні риси можна відшукати.
Назва «Таємна історія» бездоганно пасує роману. Вона відсилає до кількох сенсів, зокрема до скандальної праці Прокопія Кесарійського. Подібні книги — рідкість у сучасній літературі. Попри неприязнь до «Щигла», «Таємна історія» підкорила. Це одна з найкращих книг у читацькому досвіді.