Уявімо ситуацію: ви дружите з Машею, а в неї є три зелених яблука. Вам же потрібен кілограм червоних. Найлогічнішим кроком було б піти на ринок і придбати бажану кількість червоних яблук у продавця. Але, припустимо, ринок здається вам надто далеким, а є сумніви щодо наявності там яблук чи можливого санітарного дня. Маша ж поруч, і ви вважаєте її приємною співрозмовницею. Тому ви робите припущення, що кілограм червоних яблук все ж таки десь у Маші є, і її можна спонукати віддати їх вам.
Ви пропонуєте: «Маш, хочеш, я запрошу тебе в кіно?». Маша здивована, але, ймовірно, погоджується, особливо коли ви вдаєте щирий інтерес. Ви йдете в кіно, але бажаний кілограм червоних яблук так і не з’являється. «Що за нісенітниця?» — думаєте ви і ведете її в кафе. Потім ви гуляєте з її собакою, клеїте їй шпалери, ремонтуєте автівку. Але результату немає. «Та що ж ти за людина така?» — обурюєтеся ви і пропонуєте їй пожити у вас. Ціна кілограма червоних яблук зростає до небаченої позначки. Вам вже принципово отримати їх саме від Маші, а не з ринку. Ви переконуєте себе, що це доля. Зрештою, може настати момент, коли хтось скаже: «Я на тебе життя поклав, а тобі для мене яблук шкода», а інший відповість: «Та немає в мене ніяких яблук, чому ти так вирішив?».
Справді, звідки таке припущення? Ми свідомо не розглядаємо випадок, коли Маша навмисно вводить вас в оману, бо їй подобається безкоштовно відвідувати кіно (хоча таке трапляється досить часто). Проте, нерідко складається так, що ми самі не до кінця чесні у своїх намірах, а в оточуючих просто немає того, що нам потрібно: кілограма червоних яблук, бажання народжувати п’ятьох дітей, потреби у спільних подорожах, здатності говорити по душах, любові до нас і, відповідно, можливості цю любов виявити.
Ненормально вимагати від будь-якої людини, яка випадково опинилася поруч, те, чого в неї немає, лише на підставі припущення, що «в глибині душі» вона це, можливо, має. Цього не знайдеться.
Якщо хтось має щось для вас, ця людина поділиться цим добровільно. Не з глибини душі, а з щирої волі.