Кращого життя не чекайте, воно не з’явиться саме по собі. Його треба осягнути, зрозуміти, що з ним робити і як діяти, інакше всі зусилля будуть марними.
Друзі навколо? Я — сам собі друг!
Коли довкола багато знайомих, друзів та подруг, у цьому натовпі буває складно знайти себе. І що більше у вас друзів, то менше ви собі товаришуєте. Друзі — це історії інших життів, які ми спостерігаємо, а часом і беремо участь. Однак часто в вирі чужих доль ми забуваємо про найголовніше: бути другом самому собі.
Люди скаржаться на зраду. Насправді ж найчастіше йдеться не про це, а про те, що «оточення не виправдовує моїх очікувань».
Ми покладаємо певні надії на своє коло спілкування, на конкретних людей, а потім гірко розчаровуємося, коли вони діють не так, як ми сподівалися. Зазвичай це відбувається тому, що ми забуваємо про себе, втрачаємо здатність бути собі другом і відчайдушно шукаємо підтримки в інших.
Бути другом собі — це не лише давати слушні поради, а й дослухатися до них, ставитися до себе як до найдорожчої людини у світі.
Чи багато хто так робить? Одиниці!
Що мені варто зробити сьогодні, аби день минув вдало: пролежати на дивані, нарікаючи на роботу, чи приділити час спорту й прочитати хорошу книгу? Як спланувати свій час так, щоб увечері відчувати задоволення від прожитого дня? Потрібно діяти у власних інтересах. А це іноді означає лягти спати раніше, вчасно піти з гучної вечірки, прогулятися наодинці, коли голова йде обертом, або ж відверто знехтувати чужою думкою, якщо це необхідно.
Коли усвідомлюєш це, життя змінюється кардинально.
Старість — не вирок, вирок — наші думки про неї
З віком до всіх інших життєвих питань додається ще одне: час. Більшість світових мудреців — це літні люди. Вони пізнали багато, і вік став для них абсолютно новим, унікальним етапом, який дозволив їм більше розмірковувати, споглядати та розуміти суть речей.
Старість — такий самий прекрасний період, як дитинство чи юність, просто розпоряджатися нею треба з розумом. Натомість наша культура нав’язує протилежне: якщо ти літня людина — дай дорогу молодим, готуйся до спокою. Досить занепадницький настрій, чи не так?
У своєму віці люди часто вже не бачать можливості для становлення себе як щасливої, споглядальної особистості, а почуваються лише непотрібним соціальним елементом. Саме так ми стаємо непотрібними самим собі.
І це стосується не лише людей поважного віку. Це стосується чоловіків і жінок, яким до старості ще жити й жити, але тривожні думки вже підкрадаються: саме ваш настрій визначає ваше життя. Не дивіться ні на юних, ні на літніх — дивіться лише на себе. Це все ще ваш час, кожен день — наче маленьке життя і нагода осягнути цей світ і власне «я» глибше за будь-кого іншого. Тільки вам вирішувати, що станеться далі.
І вже точно не варто копатися в помилках минулого чи перейматися туманним майбутнім: це шлях у нікуди, або, як сказав би мій близький друг, — «плювок у сьогодення». Іноді в зрілі роки трапляються найдивовижніші речі — потрібно лише жити в моменті.
Життя у фантазіях неодмінно вдарить найболючіше
Я часто чую від молодих жінок: «Я мала б народитися у XVIII столітті, як же там було прекрасно!» або від дещо старших: «Ех, треба було в молодості вчинити інакше, обрати іншу професію чи навіть чоловіка».
Що об’єднує всіх цих людей? Їхні мрії неможливо втілити в реальність, а отже, єдиний логічний фінал таких ілюзій — гірке розчарування.
Кожен, хто ігнорує реальне життя на догоду фантазіям, неодмінно розіб’ється об сувору дійсність. А що ж відбувається в нашому суспільстві? Здебільшого ми живемо вигадками, намагаємося заплющувати очі на те, що нас оточує, або ж критикуємо це наліво й направо. Два різні табори, але з однаковим фіналом: розчарування у власному житті.
Третій варіант куди складніший, проте тільки він здатен принести справжнє задоволення. Цей шлях полягає в тому, щоб приймати своє життя таким, яким воно є, і намагатися бачити в ньому світло.
Припустімо, жінка каже сама собі: «У мене двоє дітей, маленька задушлива кухня та мінімальна зарплата». Що їй залишається? Два сценарії: або марити кращою долею, або ганити ту, що має.
Та є ще один, набагато складніший шлях: відкинути всі нездійсненні фантазії, припинити бідкатися та відшукати те прекрасне, що вже існує в її буднях. Зрештою, прийняти власну реальність і усвідомити найважливіше: іншої не буде, життя одне, і воно вже триває.
Цей етап усвідомлення завжди трохи болісний, але він неодмінно приносить із собою зовсім нове сприйняття. Сприйняття свого життя.
Той, хто живе власним життям, ніколи не буде розчарований. Адже мистецтво жити — це не тоді, коли всього і завжди вдосталь, усе зрозуміло та гладко. Це коли чогось постійно бракує, щось залишається незбагненним, але ти все одно знаходиш сили любити це життя.