А чи не спритний це фокус, трюк, що робиться для того, щоб вивудити у довірливих простаків гроші, славу та різні привілеї? Чи залякати їх з тією ж метою?
Такі авантюри проводилися неодноразово, як правило, вони супроводжувалися посиленою рекламною тріскотнею. Великі вчені, кожен крок яких у пізнанні істини діставався дорогою ціною, їх зневажали. І, відповідно, вважали легковагий галас лженаукою.
Становище посилювалося тим, що різного роду шарлатани, які не володіють достатніми знаннями, залучали до пояснення своїх трюків містику. А містичними силами можна пояснити все, що завгодно. Та тільки це не має нічого спільного з наукою.
Але наука тим і хороша, що в міру встановлення реальних і бездоганних фактів, може відокремити зерна істини від полови лженауки, і відкинути свої колишні погляди. Так було з вченням про форму землі, теоріями флогістону та ефіру, які вважалися істинними, та генетикою з кібернетикою, що вважалися лженаукою. Тепер, напевно, настала черга розібратися з читанням думок. Дуже хочеться зрозуміти, що істинно у цьому питанні, а що хибно.
Потрібно просто зрозуміти, що надприродних здібностей у людей немає, все, що людина може робити – гіпнотизувати, читати думки, передбачати майбутнє, вона робить не всупереч, а згідно з законами природи.
Розшифровка сигналів, що фіксуються в процесі мисленнєвої діяльності, є складною справою, зважаючи на надзвичайну їхню складність. Але ця складність здається деяким ученим простою. Вони відразу відкидають усі досягнуті наукою факти. І вигадують масу гіпотез для свого пояснення характеру випромінюваних мозком полів.
Так, професор О.Ф. Охатрин стверджував, що у процесі мислення мозок випускає особливі, їм вигадані частинки – мікролептони. Ці чудові частинки наділені унікальними властивостями. Вони можуть вільно проникати крізь предмети, пропускати світло, тому їх не видно. Вони мають малий заряд, малу масу і не вловлюються жодними відомими речовими приладами та екранами. Натомість їх бачать прилади, розроблені тим самим Охатріним. І якщо хтось подумки відтворює образ людини, виникає мікролептонний кластер (згусток, скупчення), і прилад безпомилково «бачить» образ, породжений силою думки. Цей кластер може рухатися, що також фіксується приладами.
В одному з численних інтерв'ю Охатрін розповів: – «Ми попросили жінку-екстрасенсу випромінювати ніби поле, наділивши його інформацією. Коли вона робила все це, за допомогою фотоелектронного апарату ми фіксували те, що відбувається. На фотографії було видно, як від енергетичної оболонки, що оточує її, відокремлюється щось на кшталт хмарки і починає рухатися самостійно. Подібні мислеформи на фотографіях виглядають або як вкладені одна в одну сфери, або як бублики».
Дивно, однак, що камера фіксувала невидимі частинки. Але це не єдина дивина дослідів Охатріна. За допомогою міфічних мікролептонів він позбавляв предмети ваги, змінював хімічний склад та властивості нафти та багато чого ще. Як можуть частки, вільно, без затримки проникають крізь матеріальні об'єкти, щось впливати, теж залишається загадкою. Тут явно світить Нобелівська. На жаль, смерть завадила Охатріну домогтися всесвітнього визнання. Але річ його живе.
Є й інший тип “вчених”. Ті маскують бездоказовість своїх надцінних ідей лавиною наукоподібних термінів. Наприклад, теорія «квантової свідомості» («квантового нейрокомп'ютера») Хамерофа-Пенроуза передбачає, що, цитую: «свідомість людини є дискретизованими процесами нейрокомп'ютінгу, реалізовані на основі конформаційних перебудов в окремих білкових молекулах мікротрубочок цитоскелета нейронів головного «об'єктивної редукції» (колапсу) хвильової функції під впливом досягнення порога нестійкості, пов'язаного із квантовою гравітацією». Як, га? Нам цього не збагнути. Тут екстрасенси потрібні.