Почалося все давно, коли дикі й нечесані людиноподібні мавпи раптом ні з того ні з сього взяли й порозумнішали. Якщо за Біблією, скуштували плоди з дерева пізнання. І на цьому рай скінчився.
Адже, якщо розібратися, нерозумні тварини живуть у раю – ні турбот у них, ні клопоту… Поїв, поспав, що ще треба? Коли не усвідомлюєш, що тобі погано, то тобі й непогано. Якщо не почуваєшся нещасним, то ти й нещасливий.
Все це приходить із усвідомленням свого становища. Наприклад, доївши останній шматок, людина ситий, але думка про те, що вона буде їсти завтра, цілком може зробити її нещасною. Тварини подібними речами голову не забивають і утихомирено перетравлюють вечерю, не дбаючи про завтрашній день.
Важко сказати, чи мала людина розвинутися в якусь іншу істоту, чи світ повинен був помінятися, але одне безсумнівно – плід був зірваний раніше, і найбільше благо обернулося прокляттям.
З того часу в людині безперервно борються свіжопридбаний розум, властиві йому високі поняття про Добро і Зло з тваринною основою, що дісталася у спадок від предків. Проте, зважаючи на все, розум виявився дуже цінним придбанням, не дарма в більшості релігій проповідується верховенство духа над тілом, раціонального над інстинктивним.
Диявол, наприклад, являє собою уособлення плотського, тваринного початку, Святий Дух же, у свою чергу, все тілесне заперечує геть. Навіть зображують Диявола у вигляді людиноподібної тварини, а ось Бог фізичної подоби, схоже, взагалі не має.
Духовна складова спонукає до творчості, творення, розвитку. Це те, про що писалося «і створив Він людину за образом і подобою Своєю». Отже, людина має стати рівним Творцю і зайняти своє місце поряд з Ним у Його царстві. Тобто звільнитися від мавпи у собі та перейти на якісно інший рівень.
Та тільки мавпа теж так легко позиції здавати не має наміру. Розумності вона противиться, причому дуже активно. Все ж таки мільйони років безпросвітної дикості так просто не зітреш з генної пам'яті.
Правда, поки все благополучно, людина ситий-одягнений, її дух підтримується на високому рівні чимось значимим, мрією, вірою, метою, прагненнями, захопленнями – мавпа спокійно дрімає і особливо про себе знати не дає.
Інша річ, коли губляться життєві орієнтири, коли розум заходить у глухий кут, навколо бачиться безвихідь. Мавпа прокидається, потягується і починає тіснити розум. Зазвичай це не дуже вдається без сторонньої допомоги. Але тут на допомогу приходить сама людина.
Йому й самому це звірятко рідніше, миліше, воно обіцяє такі зрозумілі прості задоволення – поїсти, поспати, поспілкуватися з протилежною статтю… Не те що зануда-розум, усе б йому працювати, думати про всяке незрозуміле й високе.
І все так просто: купив пляшку, розкурив косячок, зробив укол – і мавпа-благодійниця на волі! Неначе додому повернувся до Едема, з якого вигнав злий і поганий розум.
Про масштаби боротьби можна судити за кількістю викуреного у світі. І це при тому, що багатьом навіть і цього не потрібно, досить просто піддатися мавпці, поставити тілесні, фізичні задоволення вище за духовні, відмовитися від шляху нагору, такого важкого і неприємного. Набагато спокійніше жити просто, одним днем, радіючи простим загальнолюдським задоволенням.
Здавалося б, що у цьому поганого? Для конкретної людини, мабуть, нічого. Але така людина проживе життя даремно, нічого після себе не залишивши, і зникне в невідомість. Та ще й оточуючих за собою потягне безтурботною благостю свого існування.
І коли для світу настане справжнє випробування, Страшний Суд, одним словом: врятуються сильні, розвинені цивілізації, яким буде протиставити примітивним інстинктам. Цивілізації ж, які живуть споживанням в ім'я свого насичення, що піддалися тваринному початку, шансів пройти випробування не мають, їм уготована якась «геєна вогненна».
Так що потрапити до раю не так просто, і попадуть туди далеко не всі, але хто потрапить… Хотілося б подивитися, ким стануть ці… ні, вже не люди, могутні надістоти. І нудно там точно не буде.